1545

Урядова гаряча лінія

Грушівська громада

Дніпропетровської області

(05656) 57770

Телефон

Історична довідка

Сучасне село виникло воно під час будівництва Каховської ГЕС, коли на нове місце переселили мешканців двох історичних сіл — Грушівки та Кута, територія яких мала стати дном водойми Дніпра. Обидва села мають давню історію. Поблизу них досліджено 2 курганні могильники бронзової доби (III — І тис. до РХ); в них виявлено також поховання скіфського часу (IV—III століття до РХ), поховання сарматів II століття та пізніх кочівників XIV—XV століть. Знайдено також 2 поселення черняхівської культури II—V століть. Крім того, біля села Усть-Кам’янки розкопано 20 курганів, у яких виявлено 30 сарматських поховань І століття та одне кочівницьке поховання IX—X століть.

XIX—XX сторіччя

У Грушівці тривалий час жив полковник Давидов Василь Денисович — батько поета Дениса Васильовича Давидова, керівника партизанського руху часів Російсько-французької війни 1812 року. Родину Давидових відвідував прославлений полководець Олександр Суворов, який 1793 року брав участь у маневрах біля Грушівки.

Коли царський уряд ліквідував Нову Січ, тутешні землі привласнив генерал-губернатор князь Вяземський Олександр Олексійович. Місцеві селяни стали його кріпаками. В ті часи місцевих жителів розоряли стихійні лиха від розливу річок Базавлуку і Підпільної. Найбільша повінь сталася 1845 року. Тоді водою знесло багато хат, десятки сімей кріпаків лишились без притулку. Напередодні реформи 1861 року барони Штигліци продали Грушівську економію представникові царської сім’ї — князеві Михайлу Романову. На Романова працювала вся сільська біднота Грушівки й Кута і після реформи 1861 року.

В селах, що належали Романову, населення не мало ані медичної допомоги, ані можливостей для отримання повноцінної освіти. Місцева церковнопарафіяльна школа була перероблена на однокласне училище, було скорочено число вчителів і видатки на цей заклад. Навчались лише діти службовців економії та крупних землевласників. Майже все населення Грушівки і Кута було неписьменним.

Станом на 1886 рік в селі мешкало 1988 осіб, налічувалось 486 дворів, церква православна, школа, 6 лавок, проходило 3 ярмарки: 9 травня, 8 вересня та 6 грудня; базари по п’ятницях[1]. За 7 верст розташовувалась камера мирового судді. За 9 верст — римо-католицький молитовний будинок.

Наприкінці XIX століття до Грушівки приїздили Рєпін Ілля Юхимович та Сєров Валентин Олександрович. Великих художників вражала краса навколишньої природи. Ілля Юхимович давно виношував задум майбутньої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» і саме тут почав його здійснювати. Тут були намальовані відомі картини: «Українська хата», «Могила кошового отамана Івана Сірка», «Церква в Грушівці» та інші.

В Грушівці працювали й експедиції природничників, зокрема й зоологів. У фондах Національного науково-природознавчого музею НАН України є колекційні зразки рідкісних видів ссавців, зібраних у Грушівці 1912 року.

Українська Народна Республіка

Наприкінці 1917 року в цих селах встановилась Радянська влада. На станції Тік утворився з місцевих селян загін Червоної гвардії. Його організатором був Л. Д. Підлигайло, командиром — М. Івов. Наприкінці березня 1918 року Червона Армія була змушена залишити ці села, їх зайняли Австро-німецькі війська та гетьманці. Наприкінці листопада 1918 року села були зайняті військами Симона Петлюри, але на початку 1919 року села знов зайняли загони Червоної армії. З травня села перейшли під владу військ отамана Матвія Григор’єва, і наприкінці літа 1919 були зайняті силами Антона Денiкіна. У лютому 1920 року радянська влада була відновлена, але на початку осені ця територія перейшла під контроль Петра Врангеля. 14 жовтня 1920 року поблизу Грушівки частини 2-ї Ставропольської ім. Блінова кавалерійської дивізії при підтримці 2-ї Кінної армії було розбито три кавалерійські дивізії — основний кістяк врангелівської кінноти.

У 1921 році радянською владою примусом були створені перші артілі в Грушівці — «Червоний партизан», «Трудова змичка», «Сага», а в Куті — «Незаможний орач» і промислова артіль «Працівник» — організувались у 1929–1930 роках. Згодом з промислової артілі «Працівник» відокремились сільськогосподарська «Жовтневий орач» і промислова — «Шлях до комунізму». Через два роки артілі укрупнено. В Грушівці почала діяти одна укрупнена артіль «Червоний партизан», в Куті — три: ім. Петровського, «Жовтневий орач» та «Перебудова».

Друга світова війна

Під час Другої Світової Війни у Грушівці і Куті діяв партизанський загін Південного фронту. 9 жовтня 1941 року народні місцеві жителі здійснили напад німецькій загін внаслідок якого 123 людини були вбити, захоплено багато гвинтівок, 5 ручних кулеметів, 14 автоматів, 2 вогнемети, 2 міномети, 19 пістолетів, велику кількість патронів та інших боєприпасів. Партизанам допомагали місцеві патріоти Ф. Я. Головатий, Й. Г. Крамар та інші.

Восени 1941 року був організований партизанський загін в основному з рибалок риболовецької артілі ім. Богдана Хмельницького. На островах, порослих густим очеретом, вони створили свою базу, звідки здійснювали напади на окупантів. Восени партизани перейшли лінію фронту, деякі з них розійшлися для підпільної роботи по окупованих селах. У 1943 році в селі знову було організовано партизанський загін, який завдавав ударів ворогам.

Мешканці Грушівки і Кута вступали до партизанських загонів та підпільних груп, що діяли і за межами їхніх сіл. Так, наприклад, у Нікополі в діяльності підпільної групи «Месник» брав участь учитель історії Грушівської середньої школи М. К. Голуб.

Восени 1943 року Червона Армія наблизилась до нікопольських укріплень німецьких військ. Бої тривали кілька місяців. 5 лютого 1944 року 59-а гвардійська Краматорська ордена Суворова стрілецька дивізія, прорвавши оборону, перейшла у наступ. Місцеві жителі на рибальських човнах переправляли воїнів через річку Скарбну поблизу Кута. В битву вступила також 333-я Синельниківська Червонопрапорна ордена Суворова стрілецька дивізія. Села було визволено.

Під час окупації за сприяння партизанам німці розстріляли 43 грушівських активісти. Артільні господарства були зруйновані.

Друга половина XX століття

Будівництво Каховського водоймища потребувало перенесення кількох сіл з берегів Дніпра. Серед таких сіл були Грушівка і Кут. З цього приводу відбулися збори трудящих обох сіл, на яких пояснили умови перенесення: держава зобов’язалася виплатить кожному господареві компенсацію, дати грошову позику, матеріали для будівництва на новому місці. Переселенню підлягало 678 дворів і все громадське господарство. Від держави колгосп дістав понад 3 мільйона радянських карбованців допомоги, колгоспники — 6,8 мільйона. Сільськогосподарська комісія виконкому встановила нові межі землекористування артілі. Орні площі колгоспу лишилися старими. Дещо скоротились лише ділянки пасовищ і луків у заплаві Дніпра.

Виконком допоміг переселенцям вибрати ділянки для садиб, надав транспорт для перевезення майна, склав графік розподілу будівельних матеріалів. Було налагоджено торгівлю, медичне обслуговування населення. З’явились тимчасові павільйони, лотки і пересувні фургони з продовольчими та промисловими товарами. Було скомплектовано з числа колгоспників 15 будівельних бригад. Споруджено лісопильню, майстерні для виготовлення конструкцій, бетонорозчинні вузли. Районні організації дали колону автомашин для перевезення із зони затоплення лісу, худоби, колгоспного майна та будівельних матеріалів із станції Підстепна.

У 1965 році на базі колгоспу ім. Леніна створено радгосп ім. Ілліча.

Неподалік села в 1990 році створено орнітологічний заказник місцевого значення Заплава річки Базавлук.

Пам’ятки

В 1984 в селі відкрито місцевий історико-краєзнавчий музей. Біля села збереглися кам’яні козацькі могильні хрести.

У селі є пам’ятник Богданові Хмельницькому, встановлений 1972 року.

Відомі люди

У селі проводив зйомки фільму «Поема про море» український письменник та режисер Олександр Довженко.

Уродженцем села є Литвин Олег Олексійович — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017 років.

Джерело: https://uk.wikipedia.org